У листопаді 2003 року Верховна Рада України без належного обговорення та з численними кричущими порушеннями регламенту прийняла закон «Про захист суспільної моралі» – типово кучмівський тоталітарний продукт, покликаний тримати під державним контролем «останнє, що в нас є» – сферу еротики та сексуальності. Цим законом було проведено створення окремого державного органу, відповідального за згаданий «моральний контроль» – Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (далі – НЕК). Таким чином владна верхівка забезпечила собі ще більше важелів тиску на «підданих», цього разу в найбільш особистому, інтимному.

Ми не такі наївні, щоб очікувати від нинішньої Верховної Ради негайного скасування згаданого закону, а від НЕК – її саморозпуску.

Тому до жодного з цих органів, ані до їхніх представників ми тут не звертаємося. Як і не апелюємо загалом до чинної влади.

Ми звертаємося до всіх, для кого поняття «свобода слова», «свобода творчості» чи «свобода інформації» є визначальними та базовими цінностями, без дотримання яких годі уявляти собі сучасну, демократичну та правову країну. Та й просто: годі уявляти собі нормальне людське життя. При цьому зберігаємо надію, що нас таких усе ще багато.

Ми вважаємо, що діяльність НЕК спрямована передусім на руйнування згаданих свобод. Через посередництво цієї структури в Україну повертається – вже повернулася – цензура. І хоч представники НЕК воліють називати свою діяльність дещо пристойнішим словом «експертиза», суть їхніх дій від цього пристойнішою не стає. Таким чином можемо констатувати завершення коротенького «золотого двадцятиліття» в українській культурі, протягом якого чиновництво не лізло у творчі процеси і не сміло вирішувати, які тенденції в мистецтві дозволяти, а які ні.

Але НЕК – це не тільки цензура, а й хрестоматійне породження «подвійних стандартів» української влади. Невсипно охороняючи «суспільну мораль» і тероризуючи то радикальних митців-акціоністів, то талановитого письменника, то окремі редакції окремих видань, НЕК цнотливо закриває очі на ті процеси, що перебувають під контролем і «кришею» можновладців. Наприклад, на стрімке перетворення країни у міжнародний заповідник секс-туризму.

Доводиться констатувати, що НЕК є всього тільки ширмою. ЇЇ неспроможність виявляє себе вже хоча б у виразній вибірковості її «рекомендацій», спрямованих найчастіше проти всього, що непопсове, неформатне, іновативне, інакше. І все це у країні, яка претендує називатись європейською.

До речі, практика сучасних європейських демократій свідчить про дві засадничі відмінності у підході. По-перше, аналогічні «наглядові» структури є виключно недержавними, громадськими і добровільними організаціями, жодним чином не утримуваними на кошти бюджету. По-друге, пріоритетом для захисту там вважається не «суспільна мораль», а свобода людини, слова, творчого вираження. Усе, як в Україні, тільки з точністю до навпаки.

Сьогодні ми впритул наблизилися до дати, за якою – більше ніж імовірна зміна політичного режиму в нашій країні. Серед інших неприємностей слід очікувати і своєрідну зміну орієнтирів, а традиційно кажучи – «закручування гайок», у гуманітарних (з погляду влади – «ідеологічних») сферах. Це означає, що для НЕК можуть настати істинно золоті часи, коли юридичне обмеження та інформаційне блокування інакодумців будуть лицемірно мотивуватися «турботою про суспільну мораль».

Що ми можемо цій нерадісній перспективі протиставити?

Звичайно, опір. Ми дещо, здається, вміємо, а дечому зможемо навчитися. Ми пропонуємо тут і тепер розпочати безстрокову акцію протесту не тільки проти деяких форм діяльності – проти самого існування НЕК. Неформальна спільнота її противників  існує вже сьогодні. Ми не закликаємо до формалізації цієї спільноти, «розбудови» і тому подібних «установчих заходів». Навпаки – що неформальнішою вона стане, то сильнішою. Але в той же час вона має бути таки спільнотою.

Спробуймо діяти, тобто:

– контролювати кожне рішення НЕК, протестувати проти їхнього втілення через судові органи, надавати найширшому публічному розголосові кожен прояв цензури;

– активізувати дослідження табуйованих тем, розгорнувши якомога більше провокативних і радикальних проектів, що підважуватимуть «суспільну мораль»;

–  не надавати рукописи, видані книги чи випущені фільми на розгляд і «експертизи» НЕК, не брати до уваги «рекомендації» та висновки комісії;

– всіма доступними засобами, за кожної нагоди, завжди і всюди вимагати від Прем'єр-міністра (незалежно від особи) та його заступників ліквідації НЕК;

– спільно досягати такої ситуації, за якої цензура виявиться безсилою, утиски неможливими, а діяльність НЕК безглуздою. 

Запрошуємо всіх продовжити цей ряд.

Свобода залежить від кожного з нас.

Сергій Жадан.
Лесь Подерв’янський.
Андрій Бондар.
Юрій Андрухович.
Євген Захаров

 Постійна адреса статті: http://bndr-ndrj.livejournal.com/257597.html