Урядовий комітет з питань гуманітарної та соціальної політики на своєму засіданні від 10.11.2009 виступив на захист моралі підростаючого покоління. І головний удар по явищах суспільної деградації віце-прем’єр Іван Васюник зосередив на «злочинній» діяльності… Експертної комісії при Держкіно України, яка нещодавно ліцензувала для комерційного прокату в Україні два фільми жахів - «Хостел-2» та «Пила-6». Судячи з усього, наші можновладці прийшли до висновку, що реальні соціально-гуманітарні проблеми України - дитяча безпритульність, злочинність, наркоманія, хвиля асоціальної поведінки як серед «низів», так і в найвищих колах «еліти» - то є лише наслідком перегляду «шкідливих» фільмів, а не є природним результатом хибної державної політики. Цей приклад державницької неадекватності сам по собі здатний жахати.

По-перше, гадаємо, у рішенні пана Васюника можна вбачати декілька юридично неприпустимих для урядовця аспектів. З одного боку, за Конституцією (ст. 15) в нашій країні категорично і однозначно «цензуру заборонено». І якщо вважати цензурою обмеження у поширенні художніх творів за ознакою «шкідливого змісту», то саме такий випадок ми й маємо перед собою. З іншого боку, не існує жодних правових чи адміністративних засобів скасування рішень такого колегіального органу, як Експертна рада. Як неможна разом змінити певну думку досить великої групи спеціалістів на протилежну. Можна провести повторну експертизу фільмів з іншим складом експертів і домогтися інших висновків, але вважати вже досягнуті солідарні висновки групи експертів чомусь нечинними(якщо сам такий документ не сфальсифіковано) за визначенням неможливо. Тим більш неприпустимо характеризувати той чи інший експертний висновок «злочинним» до спеціального судового рішення.

По-друге, у царині мистецтвознавчої, соціологічної чи психологічної оцінки творів кіно взагалі в жодному випадку не припустимо говорити про чиюсь «злочинність» чи кримінальні наміри. Тому що художньо-естетичні явища можна так чи інакше інтерпретувати лише за тими законами, з яких вони виходили, і жанрове кіно твориться за законами саме жанру, а не за кримінальним чи адміністративним кодексом. З часів Аристотеля відомо, що усі негативні почуття - жах, ненависть, страждання, огида та інші - також входять до естетичної палітри творців мистецтва поряд із прекрасним, піднесеним чи гармонійним. Тож, скажімо, чим жахливіше «фільм жахів», тим він досконаліше. А якщо є вади у таких серійних витворів, як «Хостел-2» чи «Пила-6», то вони полягають саме в їх «жаховій» неповноцінності. Але й навіть, коли б такі стрічки до глибини душі жахали б, розслідувати й забороняти тут не було б чого. Такі вже закони мистецтва, і «заборонити» варто лише тих адміністраторів, які нічого не тямлячи у цьому, цензурують художню творчість, якою б вона не була. Інша справа – компетентно індексувати такі твори.

Нарешті найголовніше, по-третє, вражає саме соціальна нечутливість «гуманітарного» урядовця, який, здавалося б, саме у цій галузі і взяв на себе відповідальність за всю країну. Пан Васюник демонструє, як нам здається, абсолютну нездатність визначити реальні витоки духовних негараздів у нашому суспільстві, а від того - справжні пріоритети власної діяльності.

Так, Україна нині насправді деморалізована, але чи не в найпершу чергу – саме діями влади, з якою пов’язано числені корупційні скандали, відверті правопорушення, політична брехня й навіть скоєні за їх участі вбивства.

Так що ж насправді розбещує сучасну українську молодь: жанрово-умовні вбивства з розчленуванням з «Пили-2», як гадає віце-прем’єр і його однодумці з НЕК, чи реальна безкарність «технологічно» таких само, але реально скоєних злочинів проти наших безневинних співгромадян Гонгадзе та Олійника? І де справді репрезентовано найкрутіше «порно» нашої духовності, у заморському фільмі «Бруно», чи у реаліях «педофільского скандалу», що його й досі не роз’яснено? Як казав у подібному випадку кінь з «Арсеналу» Олександра Довженка: «Не туди б’єш, Іване!».

Тож, ні в юридичному, ні в мистецтвознавчому, а ні в соціологічному планах мотивації дій сучасних «захисників моралі» не знаходять обгрунтування. Саме тому ми вважаємо, що реальний шлях по «захисту моралі» в нашому суспільстві пролягає не через адміністративні заборони поганих чужих фільмів, а через реальну розбудову на світовому рівні української національної кінематографії. Втім, саме до цієї проблеми пан Васюник як гуманітарний віце-прем’єр і досі виявлявся абсолютно індиферентним. Ось звідки, гадаємо, виходить найголовніший деморалізуючий вплив на суспільство. Зовсім не від примітивного «Хостелу», який побачить дуже обмежена аудиторія ще більш обмеженої публіки, а з боку найганебнішого в української сучасності реалиті-шоу – від некомпетентних дій наявної влади. Це, мабуть, єдине, що варто нам гуртом негайно якось «заборонити».

Зважаючи на усе вищезазначене, Секретаріат НСКУ висуває перед державними і законодавчими органами влади країни, а також – для широкого обговорення у ЗМІ наступні конкретні пропозиції:

- на виконання конституційної заборони цензури в Україні, радикально переглянути й чітко унормувати критерії прийняття рішень та зробити публічно прозорою усю діяльність установ, які так чи інакше покликано адміністративно наглядати за «моральністю» та «духовністю» в нашій країні;

- в галузі кінематографії експертні функції по ліцензуванню та індексації кінопродукції передати до сфери виключної компетенції Національної Спілки кінематографістів України – єдиного осередка всіх фахових спеціалістів на цьому терені;

- негайно (ще до президентських виборів) і радикально оновити керівництво гуманітарним сектором діючого уряду - зокрема за фахову невідповідність звільнити із займаної посади віце-прем’єр-міністра І. Васюника.

Секретаріат Правління НСКУ

16 листопада 2009