У середу 8 лютого сталася важлива подія - здоровий глузд переміг прихований під маскою моральності політичний популізм - комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації відхилив дуже небезпечний проект закону №7132 "Про захист суспільної моралі". Цей законопроект вже не розглядатиметься парламентом. Як і багато інших важливих подій, це голосування залишилося майже непоміченим суспільством.
На прохання організаторів Акції проти обмеження свободи вираження поглядів я описав свої враження від розгляду комітетом законопроекту №7132 "Про захист суспільної моралі" і зараз пропоную їх вашій увазі.
За давньою українською традицією засідання розпочалося із запізненням, хоча цього разу затримка не була тривалою. Під вікнами будівлі комітетів вже вирував мітинг протесту.
Засідання "почтілі прісутствієм" 7 з 12 членів комітету. Було багато відвідувачів - журналістів, правників, громадських активістів та запрошених для розгляду питань порядку денного. Зала була повна, вільних місць, здається, не було.
Засідання почалося з заяви Андрія Шевченка про небезпеку закону, нібито гарантоване голосування "проти" БЮТу (в разі винесення проекту на друге читання) і заклику до фракції Партії регіонів також голосувати проти.
Потім було трохи затягнуте формування порядку денного. Шевченко чомусь вперто намагався зняти розгляд 7132 з порядку денного. Не дуже конструктивна пропозиція, але конструктива в його заявах да діях в цей день взагалі було небагато. Цікаво було те, що на запитання Шевченка, хто запропонував розглядати в цей день проект 7132 ніхто з членів комітету не зміг відповісти. Але й сам Шевченко не зміг відповісти на запитання, навіщо проект знімати з порядку денного, якщо можна його розглянути та вже нарешті відхилити.
Вже на цьому етапі стало зрозуміло, що позиція з приводу цього законопроекту у членів комітету вже сформована.
Дозволю собі невеличкий ліричний відступ. Шевченко справив на мене неприємне враження. Майже таке, як й Унгурян. Не сподобався і просто по-людськи (від колишнього журналіста нічого не залишилося), і як політик. Він вніс багато деструктива на початку - фактично довго не давав розпочати засідання, перебиваючі всіх, проголошуючи якісь політичні декларації, не дуже дотичні контексту - а вже за 10-15 хвилин несподівано зібрався і злився з видом людини, що повністю виконала свій громадянський обов'язок. Вийшовши за ним, я спробував передати йому звернення учасників акції протесту, але він його не взяв, заявивши, що зайнятий (спілкувася з Унгуряном та якимось журналістом). Навіть не захотів просто взяти лист у руки. Думаю, що у протидії "моральній цензурі" він наврядше може бути надійним союзником. Головуючи в комітеті він мав всі важілі для того, щоб завалити цей законопроект, і ніби декларував такий намір, але так нічого й не зробив. Голова профільного комітету не те що не направив законопроект до Венеціанської комісії, а й навіть не відповів на
звернення - на відміну від Литвина та Яворівського (комітет якого не відповідає за цей проект).
Після уходу Шевченко розпочався розгляд питань порядку денного. Перед розглядом законопроекту слухалося питання про тиск на львівську газету "Експрес". Подробиці опускаю, оскільки це не стосується нашої теми. Тривало це, дорече, довше, ніж розгляд 7132.
Розгляд "нашого" законопроекту розпочався з виступу Олени Бонаренко, яка зауважила на те, що проект різко критикується правозахисною та медійною спільнотою в Україні та закордоном, запропоновані громадськими організаціями поправки до нього мають чи не більший обсяг ніж сам закон. По черзі виступали члени комітету. Лунали дві пропозиції: створити робочу групу для суттевої переробки проекту і внесення до нього запропонованих правок, або просто відхилити проект. На користь другої пропозиції пролунав аргумент про те, що хибна за своєю суттю сама пропонована концепція захисту суспільної моралі, і якщо правити текст так глибоко, то від нього нічого не залишиться.
Було зазначено, що мораль захищати потрібно, але не за рахунок наступу на свободу слова. Порадувало.
Ландик всіх заспокоїв, сказавши, що він напише новий закон. Це було б круто - якщо діючий закон писали Васильєв та Черновецький, то кому як не Ландику писати новий!
Виступили Унгурян та Костицький. Унгурян погоняв повітря гаслами про розбещених телебаченням та інтернетом дітей, про загрозу генофонду, національній безпеці та іншою подібною хнею. Визнав, що, мабудь трохи перегнув з деякими положеннями закону. Сказав щось типу, ну що ж, якщо всім так не подобається - ладно, напишемо інший. Вже тоді вони обидва у своїх виступах ніби визнавали поразку. Костицький говорив про недоліки діючого закону, про його критику з боку Ради Європи. Злукавив, сказавши про те, що, нібито, в пропонованому законопроекті вони намагалися виправити ці недоліки (розмиті визначення не тільки залишилися - їх значно побільшало), пожалівся на те, що до дискусії запрошують лише противників закону, тоді як є багато громадських організації, які його підтримують. Запропонував не поспішати із висновком та сперше вислухати аргументи всіх цих людей...
Коли дійшла черга до представників громадських організацій, виявилося, що записалося аж 15 виступаючих, а часу на це лише 5 хвилин. Якимось дивним чином були обрані 2 спікеркі від громадськості. Ними стали Катерина М'ясникова та Ольга Большакова з Незалежної асоціації мовників. У їхніх виступах пролунали всі головні аргументи і проти діючого закону, і проти проекту нового. Большакова красиво "проїхалася" по "традиційним цінностям" з визначення поняття суспільної моралі - зауважила, що це закріплює нерівність чоловіків та жінок, бо українською традицією є домінування чоловіків і навіть заохочення сімейного насильства по відношенню до жінок та дітей. Також членам комітету нагадали про указ президента про ліквідацію НЕК (від 9 грудня 2010) і про урядовий законопроект підготовлений мінюстом на виконання цього указу, який похований у кабміні. Це були справді гарні промови, я декілька разів стримувався щоб не заплодувати - не був впевнений, що це дозволяє регламент. Хоча потім регламент таки порушив, почавши без надання слова відповідати Унгуряну та Костицькому, яки намагалися поставити під сумнів наявність урядового законопроекту.
Мені та Віктору Пушкару не вдалося взяти слова, ми змогли лише коротко поспілкуватися з Бондаренко та Уколовим, розповісти про акцію під будівлею комітету, передати звернення, попередні звернення (які, здається, до них не дійшли) та аналітичні матеріали.
Після виступів Бондаренко поставила на голосування питання про відхилення законопроекту 7132. 5 з 7 членів комітету проголосували за таке рішення. Хтось один утримався (не можу сказати хто саме), Ландик не голосував.
Важлива перемога. Але все відбулося якось дуже швидко й буденно. Ані салюту, ані шампанського)
Комітет одразу ж перейшов до наступного питання, а всі, кому воно не було цікаво, рванули "у кулуари". Там ми (декілька журналістів, представниці НАМ та ми з Пушкарем) доволі жваво поспілкувалися із Костицьким та Унгуряном.
Костицький справив на мене більш приємне враження, ніж я очікував. Особливо на фоні Унгуряна. Він виглядає людиною, яка принаймні вірить в те, що намагається довести, яка слухає аргументи, аргументовано відповідає і, навіть, нерідко погоджується з аргументами опонентів. Хоча переконати його буде, думаю, неможливо.
Унгурян не такий - це вже "нова формація політиків": без зайвого наліту інтелектуальності, хитрий популіст, який буде завжди говорити те, що, як він вважає, може справити враження на тих, кого він бачить своїми виборцями. Від цього законопроекту (зі змістом якого, як мені здалося, він не дуже знайомий) він вже отримав все, що йому було потрібно - показав консервативним традиціоналістам, що він щиро намагався захистити їхні цінности. Було декілька цікавих моментів, які варті широкого висвітлення - наприклад, я попросив його, як автора законопроекту, пояснити, який зміст він вкладав у термін "брутальна лайка". І це було влучно - він не одразу знайшов що відповісти; замислився і сказав, що це "матєрная ругань". Запитання "а чому б саме так і не вказати у законі?" проігнорував, використавши "захист Чубаки" - почавши палко розповідати про занепад духовності, яка призводить до зрісту кількості дітей в інтернатах.
Однозначно, це не та людина, з якою можлива аргументована дискусія. На гарні питання він схильний відповідати зустрічними запитаннями накшталт "то що, ви пропонуєте легалізувати педофілію?".
Отже, на цей раз суспільство одержало важливу тактичну перемогу. Але кінцева мета нашої війни за свободу вираження поглядів ще далеко. Попереду ще розгляд законопроекту
8711, прийняття якого може стати справжньою ганьбою країни, та продовження боротьби за відміну діючого закону "Про захист суспільної моралі" та повної ліквідації НЕК. Успіхів нам.