За три роки активної діяльності Національної комісії з моралі чи досягнуто хоча б якогось − кількісного чи якісного показника? Чи реалізовано хоч один довгостроковий проект? Все звелося до разових акцій, від яких виграють лише конкретні люди - керівництво НЕК. І чи проблема лише в невеликому бюджеті?

Під час написання матеріалу автор зустрівся з головою Національної комісії з питань захисту суспільної моралі Василем Костицьким, і, попередивши, що матеріал виходить досить критичним, запропонував озвучити власну позицію, яка б прояснювала ті чи інші питання.

Необхідно визнати, що пан Костицький проявив зацікавленість та готовність до співпраці. Однак, прочитавши матеріал, він відмовився погоджувати свої коментарі, аргументуючи тим, що стаття та позиція автора перекручує реальну ситуацію, ображає членів Комісії та відображає питання, які не є актуальними для суспільної моралі.

Тому даний матеріал публікується без коментарів голови НЕК, хоча Василь Костицький, можливо, надасть «УП» інтерв'ю з відповідями на поставлені запитання...

З 2004 року в Україні успішно функціонує Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. На момент створення цієї організації здавалося, що вона стане черговим вольєром для амбітних публічних людей, для яких не знайшлося місця в інших державних органах, більше того - яких прагнуть задовольнити хоч якоюсь посадою. Так і сталося.

У багатьох експертів інформаційного ринку діяльність Комісії викликає мало асоціацій із етикою чи мораллю, скоріше - із банальною бюрократією радянського зразка. Щоправда, зі специфічними «бонусами». Свого часу в Кабінеті міністрів під час написання відповідного законопроекту тільки й було жартів про особливий статус цього органу і необхідність «трудового відпрацювання» для інших держслужбовців.

Однак сьогодні Комісія стає серйозною одиницею як впливу на інформаційний ринок, так і заробляння грошей. Такий собі плацдарм цензури із присмаком долара.

Мораль на балансі

Фіскальний момент існування НЕК, на відміну від багатьох держструктур, досить прозорий. Так, відповідно до закону про державний бюджет в 2009 році на «здійснення контролю у сфері захисту суспільної моралі» було закладено 3.705.600 грн., з яких 2.688.300 грн. пішло на зарплати.

Тобто щомісяця на зарплати персоналу Комісії платники податків витрачали 28.000 доларів.

В апараті НЕК працює більше 60 людей, що менше, ніж у схожих організаціях закордоном (наприклад, 112 працівників у французькій Раді з аудіовізуальної продукції). Більше того, штат може бути формально роздутим для того, щоб реальні 15-20 працівників отримували пристойні зарплати. Як це, по суті, і відбувається в багатьох вітчизняних державних органах.

Для розуміння важливості боротьби за суспільну мораль в Україні можна також порівняти цифри, виділені в 2009 році на виготовлення та розповсюдження національних фільмів - 5.100.000 грн., або на фінансову підтримку розвитку наукової інфраструктури у сфері промисловості - 558.000 грн. По суті, робота Комісії за фіскальними показниками оцінюється в Україні вище, ніж інвестування в наукоємні галузі.

На користь НЕК можна було б сказати, що схожі структури в інших країнах мають серйозніші бюджети: у Франції це 34 мільйони євро, в британському Управлінні з рекламних стандартів - 7,8 мільйонів фунтів. Однак результати роботи не можна навіть порівнювати, адже ці органи реалізують конкретні дії в конкретних сферах відповідальності, в той час як Комісія є скоріше консультативним і аналітичним органом.

Більше того, значна частина цих бюджетів закордоном формується не за рахунок простих громадян, а зі спеціальних відсотків, що надходять з реклами чи інформаційних продуктів.

Так, британське Управління (яке не є державним) існує за рахунок 0,1% ставки з вартості реклами та 0,2% з поштових розсилок. І воно відповідає за отримані гроші відповідно до розроблених громадськістю стандартів.

Однак в оприлюдненому проекті закону про захист суспільної моралі апарат Комісії не пропонує виходу із безгрошів'я - хоча б для того, щоб була можливість фінансувати діяльність окремих експертних груп. Хоча варіанти можуть бути - те саме перенаправлення існуючого податку з реклами і т.д.

На фоні красивих фраз про етику та мораль, керівництво НЕК не пропонує шляхів для подолання напруги між Комісією та інформаційним середовищем: ані механізмів громадського контролю за діяльністю НЕК, ані пропозицій щодо фінансування не існує.

Етика піару

Складніший для оцінювання фактор нематеріального впливу на інформаційний ринок. З одного боку, Комісія є чітко експертним органом, і грамотні юристи допоможуть обійти будь-які її рішення. Все, що робить Комісія - це аналізує інформаційний продукт та направляє висновки у різноманітні органи - від СБУ до Держкомтелерадіо. Як правило, саме з цими органами надалі необхідно боротися постраждалим від моральних цензорів, і тут, як говориться в анекдоті, є варіанти.

Однак, з іншого боку, Комісія реалізує якісний піар-продукт, який має сильний вплив на ЗМІ - напряму та опосередковано.

Якщо проаналізувати діяльність НЕК з 2006 року, то чітко проявляються три напрями такої роботи:

популістський - це різноманітні балачки, круглі столи, аналітичні матеріали про етику, відповідальність, суспільну мораль etc. Без наслідків, але з максимальним висвітленням у ЗМІ.

практичний - аналіз інформаційного продукту (здебільшого книжок, брошур, і найчастіше після звернення автора чи контролюючого органу). Цей напрям можна лише вітати, адже Комісія піднімає важливі теми, і дає рекомендації щодо тих чи інших творів. Систематизація цієї роботи за прикладом німецьких колег дозволила би створити чітку систему контролю за тим, щоб певні твори наносили мінімальну шкоду дітям чи молоді. Приблизно як це намагаються робити із класифікацією фільмів.

піарівський - коли НЕК бере завідомо спірні, відомі проекти та публічно звинувачує їх в порушенні норм закону про суспільну мораль. При цьому шум дуже часто не відповідає реальним повноваженням НЕК.

Якщо перший вид роботи є невід'ємний для організації подібного типу, другий можна лише вітати, то третій (найбільш репрезентативний) радше наносить шкоду інформаційному суспільству, ніж реалізує вдалу стратегію - нехай би із захисту «суспільної моралі».

У самій Комісії з таким баченням не погоджуються, стверджуючи, що існує безліч хороших і правильних проектів, які кардинально відрізняються від орієнтирів попереднього керівництва НЕК. Але всі ці ініціативи не знаходять відображення у ЗМІ, тому що журналістам вигідне існування «монстра».

Навряд чи можна згорнути всю провину тільки на суспільство та ЗМІ. Адже за історію свого існування Комісія справді прославилася професійним піаром, базованим на спірних обвинуваченнях. Так, у більшості випадків обвинувачені проекти жодним чином не стосувалися української суспільної моралі, і навряд чи могли б нанести шкоду молоді. Це стосується і книжки Олеся Ульяненка (хоча, що важливо, експертиза не поширювалася на тираж, і весь шум підняли видавці), і реклами жіночої білизни.

В інших випадках нібито логічні висновки запізнювалися або ж не могли бути реалізованими - це стосується реклами мобільного оператора, яка вже закінчувала свою ротацію, або смішний висновок щодо вже випущеного журналу «Афіша» №42-43 за 2009 рік:

«Обіг цього видання на території країни визнаний неможливим... журнал розповсюджується без позитивного висновку Національної комісії і не в спеціально відведених для цього місцях, не упакований герметично, при відсутності спеціального маркування і відповідних повідомлень про заборону продажу неповнолітнім».

Нарешті низку рішень Комісія, незважаючи на свій найвищий статус в сфері моралі, не змогла ухвалити, і направляла додаткові запити в інші структури. Найяскравіше відсутність власного потенціалу в НЕК показала ситуація зі скандальною фотороботою Сергія Браткова - «Національна комісія вирішила подати роботу фотохудожника на дослідження до Міністерства культури і туризму та Академії мистецтв з метою з'ясування, чи належить фотографія до творів класичного та світового мистецтва і чи містить вона елементи порнографії». Причина - Комісія не має права займатися мистецтвознавчою експертизою.

Звичайно, Комісія в силу свого законодавчого статусу зобов'язана розглядати ці та інші питання, особливо якщо є відповідні запити. І це є важливе запитання до нового законопроекту: чи потрібні Комісії такі обов'язки, які не приносять практичної користі для суспільства, і чи не краще розробити нові стандарти для роботи НЕК?

Можливо, ніхто не хоче нічого міняти тому, що ці рішення - адекватні та ні, реалістичні чи фантасмагоричні - супроводжувалися масою прес-релізів, піару та возвеличенням Комісії з питань суспільної моралі. Але за три роки активної діяльності чи досягнуто хоча б якогось - кількісного чи якісного показника? Чи реалізований хоч один довгостроковий проект? Все звелося до разових акцій, від яких виграють лише конкретні люди - керівництво НЕК. І чи проблема лише в невеликому бюджеті?

Продовження читайте у вівторок

Артем Біденко, для інтернет-видання «Українська правда»

Фото - www.life.pravda.com.ua