Доброго дня. Мене звати Іван Дудлик. Мені 32 роки і нещодавно в нас із дружиною народився син. Мені важко передати який я гордий та щасливий з цього! Ті, кому знайома радість батьківства зрозуміють, як сильно цей факт змінює наш світогляд. Ця відповідальність змушує нас серйозно переглянути власну шкалу цінностей. Зараз я здригаюся пригадуючи те, що лише декілька років потому я захоплювався творами російського письменника Володимира Сорокіна.

Чомусь тоді мені приваблювала його іронія, його тонка сатира, його шокуючи епатажність, його спроби змінити суспільство, продемонструвавши йому  весь той бруд, який воно в собі несе. Принаймні так я сам собі пояснював своє захоплення. Поки не зрозумів, що ніяким прагненням змін у суспільстві не можна виправдати всього цього лайна, що ллється зі сторінок оповідань та романів Сорокіна.

 Мені страшно навіть уявити собі, що мій син, коли підросте, може випадково потрапити, наприклад, на цю сторінку:  

http://lib.aldebaran.ru/author/sorokin_vladimir/sorokin_vladimir_den_oprichnika/sorokin_vladimir_den_oprichnika__7.html  

Потрапити і прочитати довгу, деталізовану розповідь про те, як декілька десятків опричників разом мають один одного у дупу. Тепер я не знаю, що я відповім йому, якщо він, прочитавши, спитає мене що хотів сказати автор цим епізодом, та багатьма іншими подібними описаннями неприродних полових актів, та сцен насильства. Жоден, навіть найгеніальніший роман не вартий сльози моєї дитини, яка злякається, прочитавши це. І зараз мені соромно, що я колись схвалював таке мистецтво. 

Більше ніколи в житті я не переверну жодної сторінки Володимира Сорокіна. І буду радий, якщо Національна експертна комісія з моралі нарешті заборонить інтернет. Бо це надто страшно.