Міліція, вірніше, її неадекватна реакція, пожвавили акцію «Мистецтво очима цензора» та привернули увагу преси навіть більше, ніж сам благенький як на масштаб протесту перформанс

У понеділок, 27 червня, Київ із самого ранку накрило дощем. Він то підсилювався, то ледь сіяв, але не припинявся. Саме на цей день біля Верховної Ради заздалегідь призначили громадську акцію «Мистецтво очима цензора», спрямовану проти Закону «Про захист суспільної моралі». Її не скасували, хоча з огляду на зливу, яка на 16:00 саме черговий раз підсилилася, вирішили значно скоротити.

Зокрема, відмовитися цього разу від перетворення майданчика перед ВР на кінотеатр під відкритим небом: на стінах парламентської будівлі, за задумом організаторів, планувалося показати сучасну кінокласику, котра, згідно норм Закону «Про захист суспільної моралі», не буде рекомендована для публічної демонстрації в Україні через пропаганду насильства, жорстокості, а заодно - куди ж без нього! - сексу. Демонстрація стрічок Стенлі Кубрика «Механічний апельсин» (однойменна книга Ентоні Берджеса заборонялася в Радянському Союзі, хоча сленг героїв копіював вуличну мову радянських підлітків), Фолькера Шльондорфа «Бляшаний барабан» (знятий за романом нобелівського лауреата Гюнтера Грасса) та фільму Майкла Редфорда «1984» (котрий, як і першоджерело Джорджа Орвелла, варто демонструвати та читати уривками українській владі в центрі та на місцях) лише перенесена.

Погодні умови не спряли активності мас. Прийшла і мокла під дощем лише маленька частина заявлених учасників, зовсім не було глядачів, якщо не рахувати репортерів кількох нецентральних телеканалів. Якби не злива, подумав я... Але думку свою відразу змінив, коли жменьку змоклих активістів почала оточувати українська міліція.

Якби не дивна, з огляду на погоду та, відповідно, порожню навіть від машин вулицю Грушевського, поведінка представників охорони порядку, можна було б сміливо визнати: «Ну, не вийшло!». Так само, як провалився широко анонсований «День гніву»: українців сьогодні важко довкола чогось згуртувати. Проте саме міліція, вірніше - її справді неадекватна реакція ‑ пожвавили акцію та привернули увагу преси навіть більше, ніж сам благенький як на масштаб протесту перформанс.

Почалося з появи пана офіцера з погонами товариша майора, який відразу заборонив проводити тут, під дощем, акцію самоспалення. Звідки інформація про таку акцію, майор міліції не пояснив. А на зауваження вашого автора: «Сам Бог опікується нині протипожежною безпекою!», лише зиркнув, нічого, напевне, не зрозумівши. Ще раз сказавши ‑ тепер уже на камери і повз мікрофони, ‑ що акції самоспалення під зливою проводити заборонено, офіцер пішов.

З іншого боку наспів інший, чином нижче, котрий почав знімати на камеру свого мобільника мокрі слогани за свободу вияву поглядів. Коли почали фільмувати його, спочатку мляво це заборонив, потім ‑ швидко ‑ показав якомусь настирному фотографу язика, запитав: «Добре вийшло?», після чого пішов геть по мокрій бруківці.

Але найцікавіше почалося під час перформансу. Щойно активісти перемістилися на зелену мокру травичку біля ВР, аби закопати у землю, точніше - поховати тексти «аморальних» письменників, міліції набігло в кількості, явно не відповідній до мирного та мокрого зібрання. По-перше, всіх почали зганяти з газону, і я згадав радянське: «По газонам не ходить!». По-друге, на організаторів обіцяли скласти протокол та покарати за псування громадського газону, і я згадав, як активістів Податкового майдану судили за пошкрябану плитку, яку пошкрябали у 2007 році активісти Партії регіонів. По-третє, на цьому ж газоні, тільки трошки далі, ще до появи «аморальних» правозахисників гуляли, стояли та співали якісь псальми двоє літніх жіночок, їх ніхто з газону не зганяв, і я відразу згадав, як тут, біля ВР, саме на газонах постійно хтось проти чогось протестує, а трапляється, навіть живуть у наметах ціле літо.

Чому про штраф за ходіння по газонах згадали тільки тепер, працівники міліції не пояснили. Так само не прокоментували, чи можна народним обранцям ходити по означених газонах.

На моє глибоке переконання, саме українська міліція, хоча, якщо бути правдивим, поводилася не надто агресивно, створила прецедент, про який варто говорити насамперед, коли йдеться про норми Закону «Про захист суспільної моралі».

Найдоступніший сьогодні довідник - Вікіпедія - ось як подає визначення поняття «мораль»:

«Мораль - це специфічний тип регуляції стосунків людей, спрямований на їхню гуманізацію. Мораль генетично входить до феномену звичаю. Основні моральні цінності вивчаються індивідом у процесі його особистої соціалізації».

Я не дарма підкреслив слово «особистої»: виходить, людина, особистість, маючи змогу вільно отримувати різну, часто - протилежну за змістом, інформацію та різноманітний, не завжди позитивний, життєвий досвід, сама визначає, що є нормою моралі, а від чого власну мораль слід захищати.

Тепер подивимось, як Вікіпедія визначає поняття «насильство»:

«Насильство - фізичний або психічний вплив однієї людини на іншу, який порушує гарантоване Конституцією України право на особисту недоторканість. Фізичне насильство визначається впливом на організм людини: побої, катування, тілесні ушкодження. Психологічне насильство - влив на людину засобами погроз та утисків».

Як бачимо, мораль гуманна, насильство - ні. Закон «Про захист суспільної моралі» виявляє, серед іншого, насильство в усіх його проявах та як мінімум засуджує, як максимум - протистоїть. Тобто забороняє.

Українська міліція, за оприлюдненими нещодавно даними, кожні 40 секунд скоює насильство над людиною. Це переважно катування в райвідділах із метою вибити зізнання в злочині, якого людина не скоювала. Заяви, яка би спростовувала це твердження, ще не прозвучало.

Отже, насильство аморальне. Українська міліція чинить нічим не виправдане насильство. Так, Закон «По захист суспільної моралі» формально спрямований на боротьбу не лише з розповсюджувачами порнографії, а й на боротьбу з українськими правоохоронними органами.

Ви можете заперечити: насильство в міліції - це справа самої міліції. На те є відділ внутрішньої безпеки, аби показово карати садистів у погонах. На що я відповім: мораль - особиста справа кожної людини. Ніхто, крім внутрішнього цензора - такого собі персонального відділу внутрішніх розслідувань, - не має права визначати, що окремо взятій людині дивитися, читати, слухати.

І якщо Закон «Про суспільну мораль» переозброїть та вкотре легітимізує діяльність НЕК, тоді голова цієї структури юрист Василь Костицький повинен не просто засудити тортури в міліції, а й ініціювати низку експертиз, котрі визначать, наскільки моральною є поведінка кожного окремо взятого сержанта з гумовим кийком.

Суспільна мораль, визначення якої та оціночні критерії неможливо сформулювати конкретно, і в світі давно підходять до кожного прецеденту індивідуально, в Україні робить абсолютні дива. Наприклад, об'єднує несумісні за поглядами політичні сили. Комуністи, регіонали, бютівці, нунсівці і Тарас Чорновіл 20 червня спільно зареєстрували в парламенті законопроект, котрим передбачається засудити пропаганду гомосексуалізму. З відповідними внесеннями у Закон «Про захист суспільної моралі».

Тобто, тортури в міліції, які відбуваються кожні 40 секунд, національній безпеці України не загрожують. «Харківські угоди», тотальна корупція, катастрофічний стан медицини, армії та персональна діяльність Дмитра Табачника національній безпеці України не загрожують. Так само, як і поширення наркоманії у сільській місцевості. Зате пропаганда і, як зазначено в документі, поширення(?) гомосексуалізму веде нашу і без того нещасну країну до Тартару.

Я, до речі, так само не підтримую пропаганду гомосексуалізму. Але з огляду на загальний освітній і культурний рівень політиків, котрі з цим борються, під роздачу потраплять насамперед фільми Педро Альмадовара, П`єра Паоло Пазоліні, Жана Кокто, окремою статтею підуть «Горбата гора» Анга Лі та «Опівнічний ковбой» Джона Шлезингера, вся творчість возведеного англійською королевою в лицарі сера Елтона Джона, романи Вільяма Бероуза, поезії Волта Вітмена, Поля Верлена, накладеться табу на одяг від Джанні Версаче, а з біографій, наприклад Сержа Лифаря чи Жана Маре будуть викреслюватися з метою боротьби з такою пропагандою відповідні факти. А з телепроектів у виконання цього законопроекту піде певна частина харизматичних ведучих...

Звісно, та ж сама опозиціонерка Лілія Григорович, одна з ініціаторів згаданого законопроекту, може заявити: все це - некоректні пересмикування. Так само вона оцінила акцію «День добровільної здачі порнографічної продукції», проведену 15 червня, як приклад некоректного тлумачення Закону «Про захист суспільної моралі». Проте ані від неї, ані від інших борців за мораль я ще не чув заяв про неможливість утручання у будь-які процеси самовираження української влади, для якої самовираження обмежується переходом із однієї фракції в іншу. А свобода слова - це або писати про владу добре, або визнати: критика влади ведеться ґрантожерами з чужого голосу. Ось цим словам свободу дадуть. Ось на них відреагують належним, тобто позитивним чином. Де-факто це так. Де-юре про такий стан речей політики, котрі пішли хрестовим походом на гомосексуалізм у боротьбі за нашу з вами, але не за свою мораль, скромно мовчать.

Повертаючись до короткотривалої, але доволі інформативної персонально для вашого автора акції проти цензури під дощем, скажу: напевне, Закон «Про захист суспільної моралі» в Україні таки колись стане на часі. Він напевне буде потрібним та дієвим. Але він повинен стати останньою ланкою в дуже-дуже довгому ланцюгу змін на краще, котрі мусять відбутися в нашій країні.

Від заборони насильства в міліції та покарання за це до демонстративного небажання здавати національні інтереси і кари за їхню здачу. Від гарантованої можливості вільно висловлюватись та не бути за це покараним до верховенства права, а не ступеню наближення до партії влади. Від захисту національного виробника в усіх сферах до розбудови національної кіноіндустрії та книжкової торгівлі.

Відеорепортаж з акції дивіться на «Відеотеці».

Фото - postup.lg.ua

Андрій Кокотюха для «Телекритики»

http://www.telekritika.ua/media-continent/authorcolumn/kokotuha/2011-06-29/63946