Високодостойний Пане Президенте!

Ознайомившись з Вашим Указом № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», бажаю звернутися до Вас стосовно норми 7.7 цього Указу: «Вирішити в установленому порядку питання щодо ліквідації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі», – та висловити свої зауваження і пропозиції.

Насамперед зупинюся на слові «оптимізація», що означає «покращення», «вдосконалення», якого Ви намагаєтеся досягти шляхом проведення адміністративної реформи. Адмінреформа є необхідним заходом вдосконалення системи державного управління, – заходом, прийнятим у багатьох країнах світу. Зрозуміло, що адміністративну структуру треба періодично перевіряти і покращувати. Тому така Ваша ініціатива варта схвалення і підтримки.

Одначе, в усіх офіційних поясненнях та коментарях, які мені доводилося чути, основну увагу звернуто на те, що весь процес адміністративного реформування дасть великий матеріальний ефект, тобто держава за його допомогою зможе розв’язати серйозні економічні труднощі. Постає запитання: чи можна означити таке реформування як оптимізацію, чи покращення? Безпосередню вигоду від вирішення економічних проблем матиме державна влада: а чи скористає від цього суспільство? Адже економіка не є гарантією щасливого життя громадян, як і переміщення осіб з одної посади на іншу не є запорукою справжніх змін на краще. Оптимізація, щоб справді бути ефективною, повинна включати певні світоглядні зміни. Для цього всі заходи, здійснені для досягнення оптимізації, мають будуватися на духовних засадах. Всі матеріальні здобутки і пов’язані з цим блага повинні відійти на задній план, поступившись місцем духовному добру та його тривалому забезпеченню.

Зосереджуючись на нормі 7.7 вищевказаного Указу щодо ліквідації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, яка з моменту створення (20 листопада 2003 року) спрямовувала свою діяльність на піднесення культури та духовності українського народу, хочу висловити сумнів з приводу того, чи заощадження кількох мільйонів гривень на її діяльності сприятиме захистові населення нашої держави, зокрема дітей і молоді, від морального бруду, що його так щедро «сіють» деякі засоби масової інформації. Чи достатньою є мета такої реформи? Бо ж, як відомо, кожна реформа спрямована до того, щоб покращити добробут людей. А яка користь для населення буде з ліквідації установи, що створена для захисту народу від аморальності й безкультур’я і у своїй діяльності використовує мінімальні фінансові ресурси? Чи справді від такої реформи скористають українці, які платять податки, чи тільки власники мас-медіа, котрі завдяки пропаганді насилля та розпусти отримують надприбутки?

Про успішну діяльність Комісії, яку Ви маєте намір ліквідувати, мені відомо не тільки із публічних повідомлень, а з її активної та ефективної співпраці із Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій, яка відбувається на підставі Меморандуму про співробітництво, підписаного 16 грудня 2008 року. Спільними зусиллями ми прийняли Звернення Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій та Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі до державних та громадських організацій, ЗМІ та всіх громадян України і здійснили низку заходів, які мали значну суспільну підтримку, слугували утвердженню належного стану моральності в суспільстві та сприяли міжконфесійному і міжнаціональному мирові й взаєморозумінню. Таку ж активну співпрацю на благо всього українського суспільства проводить Комісія з поодинокими Церквами і релігійними організаціями в Україні, в тому числі й з нашою Церквою.

Зважаючи на вищевикладене, звертаюся до Вас, Високодостойний Пане Президенте, з проханням врахувати важливість зазначеної проблематики та зняти доручення 7.7 Вашого Указу № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» й залишити Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі із належними їй на сьогодні завданнями та функціями як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом та зі збереженням цінного кадрового ресурсу.

Окрім цього, сподіваємося, що стосовно варіантів розв’язок суспільних проблем, пов’язаних з питаннями моралі та духовності, у майбутньому будуть проводитися солідні дискусії у середовищі громадянського суспільства, без виключення з цього суспільного дискурсу Церков і релігійних організацій, які є також важливими складовими інституціями цього суспільства.

+ ЛЮБОМИР