Станіслав Кононенко: "Cвобода інформації та захист моралі: у пошуках золотої середини?"

 

Наполеон Бонапарт проголосив себе імператором. Вживаючи сучасну термінологію, можна сказати, що його влада була близькою до тоталітарної. Однак він сказав: «Я більше боюся трьох газет, ніж ста багнетів». Дійсно, в усі часи, а в наші тим більше, не зброя, а вільне слово було дієвим інструментом захисту демократичного суспільства, того чи іншого його прошарку чи окремої людини.

 Частина 1 ст. 34 Основного Закону гарантує кожному право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Ці конституційні положення є визначальними для питання вільного обміну інформацією та її поширення і багато в чому повторюють положення ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 19 Загальної декларації прав людини.

Бурхливий розвиток мережі Інтернет відкрив нову еру обміну інформацією. Не має значення, де знаходиться адресат: в будинку поряд чи на іншому континенті. Всесвітня мережа продовжує стирати межі та знищувати умовності: раніше лише обрані мали монополію на розповсюдження інформації, сьогодні ж, із розвитком Інтернету, критерієм кількісного поширення інформації стає її актуальність. Водночас у будь-якому суспільстві режим вільного обміну інформацією породжує й антисоціальні явища, зокрема сприяє розповсюдженню порнографії. Правильно кажуть: «Свобода однієї людини закінчується там, де починаються права іншої». Особливо це стосується дітей, свідомість яких перебуває в стані формування і, немов губка, всмоктує нову інформацію. Коли треба захистити психічне здоров’я дітей та суспільну мораль, існування нормативно-правових актів, які містять винятки із загального правила, є цілком виправданим і відповідає ч. 2 ст. 34 Конституції України.

Такими винятками є в першу чергу норми ст. 301 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальне переслідування за розповсюдження порнографії. Крім того, ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» надає правоохоронцям додаткові можливості, дозволяючи негласно знімати з каналів Інтернету доказову інформацію про такі протиправні дії. 

«Закон 404»

Розглянемо проект Закону «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії)» від 25.05.2009 р. № 3271. Ця законодавча ініціатива зазнала різкої критики інтернет-користувачів, провайдерів і правозахисників. Їхня бурхлива реакція була особливо помітна наприкінці минулого року. В інтернет-середовищі цей документ навіть отримав назву «Закон 404», бо в першому читанні за нього проголосувала саме така кількість законотворців. За збігом обставин цим же кодовим числом позначається повідомлення браузера про те, що сторінки, яку шукав користувач, в Інтернеті немає.

Від початку першого розгляду в парламенті норми жорсткого державного контролю за всією сферою українського сегмента Інтернету, запропоновані в законопроекті № 3271, були послаблені. З останнього варіанта законодавчого документа вилучені такі ознаки злочину, як купівля, обмін та зберігання дитячої порнографії «у будь-який формі та в будь-який спосіб». Крім того, дитяча порнографія вже не визначається в законопроекті як «будь-яке зображення статевих органів дитини», адже це визначення робило потенційним предметом злочину кожен п’ятий сімейний альбом.

Незважаючи на явну демократизацію норм, інтернет-середовище побоюється, що прийняття «Закону 404» стане першим кроком до систематичного обмеження свободи слова. Паніку інтернет-користувачів з приводу можливого впровадження цензури в українській Мережі можна зрозуміти, адже в певних країн уже є такий досвід.

Майже два місяці тому законопроект № 3271 пройшов у Верховній Раді друге читання. Законодавчий документ, підготовлений до третього читання, пропонує внести зміни і доповнення до ст. 39 Закону «Про телекомунікації», згідно з якими на операторів і провайдерів телекомунікаційних мереж покладаються обов’язки зберігати інформацію про з’єднання свого абонента та надавати її в порядку, встановленому Законом. До того ж оператори на підставі рішення суду повинні обмежувати доступ своїх абонентів до ресурсів, через які здійснюється розповсюдження дитячої порнографії.

Законопроект має доповнити ст. 301 ККУ «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів» частинами 4, 5 та приміткою, які посилять кримінальну відповідальність за дії, пов’язані з дитячими порнографічними зображеннями.

Крім того, законотворці пропонують внести доповнення до Закону «Про захист суспільної моралі». Зокрема, запровадити термін «дитяча порнографія», який означатиме «зображення в будь-який спосіб дитини чи особи, яка виглядає як дитина, задіяної в реальній або змодельованій відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях». 

Мета законопроекту № 3271

Як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту № 3217, його розроблено, щоб посилити протидію розповсюдженню продукції порнографічного характеру, створеної за участю дитини або з використанням її образу, та забезпечити правові підстави притягнення до відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту моральності українського суспільства. Автори документа очікують, що його прийняття сприятиме безпеці роботи в телекомунікаційних мережах.

Проте є сумніви в тому, що збереження інформації про всі з’єднання абонента з інтернет-ресурсами стане інструментом притягнення до відповідальності справжніх порнозлочинців, адже цілком реальний відтік українського порноконтенту на зарубіжні хостинги. Для певної категорії українців це не зробить заборонений плід менш доступним. Однак, враховуючи українські реалії, цей механізм може сприяти притягненню до кримінальної відповідальності споживачів, організатори ж залишатимуться недосяжними. Більше того, механізм збереження інформації про з’єднання абонента може стати загрозою для гарантованого Конституцією права на приватність, створити можливість для накопичення компромату на окремих громадян та посадових осіб.

У пояснювальній записці до законопроекту йдеться про важливість приведення чинного законодавства у відповідність до ратифікованих Україною міжнародно-правових актів у галузях боротьби з розповсюдженням дитячої порнографії та протидії злочинам, що вчинені із використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій. Однак якщо порівняти законопроект з Конвенцією про кіберзлочинність, ратифікованою Україною ще у 2006 р., то легко помітити, що визначення «дитячої порнографії» в цих двох документах неідентичні. Зокрема, законопроект № 3271 пропонує нову ознаку зазначеного терміна, а саме «будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях».

Треба нагадати, що цей текст законопроекту, підготовленого до третього читання, є пропозицією профільного комітету парламенту, однак це не означає, що документ буде прийнятий саме в такій редакції. До майбутнього Закону можуть бути включені і положення, прийняті у другому читанні. Зокрема, вимога до провайдерів телекомунікацій інформувати правоохоронні органи в разі виявлення порушення клієнтом законодавства України, у тому числі розповсюдження продукції порнографічного характеру. А формулювання «порушення клієнтом законодавства України» виходить далеко за межі теми порнографії.

Є цікавою і норма, прийнята у другому читанні, відповідно до якої провайдери повинні вживати заходів для обмеження доступу своїх клієнтів до ресурсів, через які здійснюється розповсюдження незаконного інформаційного наповнення, «на підставі мотивованого подання правоохоронних органів». Отже, згідно з цією редакцією, що саме стане «незаконним інформаційним наповненням», вирішуватимуть правоохоронні органи.

 

Однозначної відповіді на запитання, чи є ця законодавча ініціатива позитивною, немає. Однак зрозуміло, що нові закони виправдані, лише якщо вони є гарантією розкриття злочинів і реального притягнення винних до кримінальної відповідальності. Якщо ж нові норми стають інструментом переслідування, немає жодних підстав говорити про те, що вони використовуються на благо суспільства.

Кононенко Станіслав
Юрист ЮФ «Гвоздій та Оберкович»

 

Джерело: "Правовий тиждень" http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1704