Віктор Пушкар, канд. психол. наук.: Суспільна Мораль. До пристойного визначення непристойності

Маленький ліричний вступ, присвячений гіпотетичній підтримці цензури. Автором проаналізовано дані опитування, репрезентативного щодо міського населення України. Серед іншого учасникам пропонувалось визначити, чи потрібні обмеження свободи слова. І, якщо потрібні, то які саме [Віктор Пушкар. Соціально-психологічне дослідження побутових уявлень про права людини / Харків, Харківська правозахисна група, 2009, ISBN 978-966-8919-57-2.] 

76% опитуваних вважають, що обмеження взагалі не потрібні. Серед інших варіантів (24%) найчастіше пропонується обмежити нецензурні вислови на ТБ і радіо, просто наклепи і взаємні наклепи політиків, пропаганду насильства по ТБ. Зустрічались також відверто недемократичні пропозиції. Зокрема, встановити цензуру, іноді без уточнення, чим саме буде займатись цензор. Але такий підхід серед міського населення України підтримає незначна меншість. Звичайно, в Україні також є сільське населення. Однак перш ніж віднімати і обмежувати, спочатку дайте людям хоча б базовий доступ до інформації. Який в нас досі відносно дорогий та дуже нерівномірний.

Звичайно, є інформація, яка не підлягає розповсюдженню. Державна таємниця, комерційна таємниця, чужі персональні дані; навіть володіння ними має обмежуватись. Але це скоріше інформаційна безпека держави, ніж цензура. Є специфічні медіа-продукти – від збоченців і для збоченців. Виготовлені з залученням неповнолітніх (дитяче порно), і/або з застосуванням насильства щодо учасників зйомок (аматорські садистські кліпи). Вони мають бути вилучені з обігу, оскільки їх виготовлення здійснене з порушенням закону. Але такий продукт - в першу чергу кримінал, і лише в другу чи третю – «аморалка». Права одного чи кількох дорослих людей гратись в свої ігри за взаємною згодою і на своїй території це навряд хоч якось стосується.

А тепер про тих, хто збирається обмежувати «непристойності» дещо радикальніше, ніж це уявляє умовний "середній" громадянин. Видаючи свою позицію за думку більшості. Та, йморівно, сподіваючись, що ця більшість буде мовчазною. Отже, коментар до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»
http://moral.gov.ua/_proekt_zakon_ukrajini_pro_0_0_0_1048_1.html 

1. В проекті є наступне визначення: порнографія – вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям суспільства, ображають честь і гідність людини, не мають жодного смислового зв’язку з іншими проявами життя, або використовують його у примітивному контексті лише для провокування хтивого інтересу до сексу, спонукають негідні інстинкти;

Хотілося б поцікавитись в авторів проекту, яким чином інстинкти людини поділяються на «гідні» та «негідні», «нижчі» та «вищі»; як відрізнити пристойну фіксацію статевого акту від непристойної; а також чим їм завинив «хтивий» інтерес до сексу? Мабуть, єдино правильний з точки зору авторів секс – коли не хочеш, але мусиш виконувати подружній обов’язок. Чи відпрацьовувати вже заплачені клієнтом гроші.

Ризикну повернутись до майже загальноприйнятої теорії, згідно якої інстинкти слугують в першу чергу збереженню біологічного виду. Отже, все, що добре для виду Homo Sapiense, з точки зору інстинктів є правильним. Інстинкт, спрямований на статеве вдоволення, властивий кожній фізично та психічно здоровій людині. Гідною чи негідною є його реалізація, для якої в типовому випадку достатньо двох. Підключення до процесу колективного третього, хоч порнографа, а хоч і мораліста, однаково перетворює статеве вдоволення на шоу для Іншого. 

Фаховий мораліст = фаховий порнограф з протилежним знаком. Він не випадково проявляє підвищену цікавість до тих самих матерій. Виправдовуючись тим, що не просто подивився порно, а подивився і гнівно засудив. Чи не хотілося б декому з засуджувачів інакше розвернути камеру підчас зйомок відвертих сцен, дати цінні вказівки акторам, спрямувавши їх дії в кадрі дії ближче до власних витіснених фантазій? 

Так само, порнографів періодично тягне на моралізаторство. Скажімо, порно природніше за вкритий рагульськими блищиками "ґламур" і "музичні" канали з домінуванням пающіх трусов; порно гуманніше за бойовики з сотнями трупів; або гордо підняті прутні укрсучлітменів симпатичніші за зморщкуваті цюцюрки радянських класиків. Діалог "цнотливого" з "розбещеним" досить часто нагадує бурхливе з'ясування стосунків садиста з мазохістом, або підглядання вуайєріста за ексгібіціоністом. Це витончене задоволення має подібний вигляд не тільки в фільмі Формана "Народ проти Лері Флінта", але і в нашіх реаліях. Доки одній стороні явно забракне відчуття міри і діалог перетвориться на монолог. Тоді процес із перверзії стане збоченням.

2. Цілком ймовірно, що поведінка, цілком прийнятна на території України, вважається аморальною десь в далекому чи ближньому космосі. Тут фахівцям з космічного права видніше. Але закони розраховані в першу чергу на звичайних людей, з їх відносно сталими звичаями та культурними практиками. Припустимо, що:
- в Україні ніколи не співали соромицькі пісні та коломийки;
- на свята Водхрещі та Івана Купайла українці сиділи вдома і купались в ночвах;
- художник Тарас Шевченко ніколи не малював оголеної натури, включно з відомим автопортретом, де (який жах!) чітко розрізняються геніталії вітчизняного класика;
- всі лайливі слова, які можна почути чи прочитати в публічному просторі, придумали іноземці, і вони ж ними переважно користуються;
- переважна більшість молоді починає статеве життя у віці 18 років і один день;
тоді пропонований проект закону дійсно має якийсь стосунок до України та «моральних критеріїв суспільства». Сполученння останніх трьох слів належить авторам проекта; мені було б цікаво дізнатись, чи всі моральні критерії спільні для всіх членів суспільства. І що, на думку авторів, належить робити з тими, хто не поділяє деяких критеріїв? Мабуть, вимазати смолою, виваляти в піррі і ганяти вулицею, доки визнають помилку… Але тут уявній моральній більшості варто нагадати про реальну громадську думку. Чиї взаємовиключні критерії виявляться вірнішіми – питання поки відкрите. 

Якщо приблизно половина вітчизняних літераторів вживає в своїх текстах ненормативну лексику, можливо, час переглянути деякі нормативи. А ще краще - навчитись аналізувати контекст, в якому вживається певне слово, чи змальовуються певні частини тіла. З тих самих міркувань добре замислитись, чи завжди доречно літератори матюкаються, рекламісти нав'язливо асоціюють продукт з грудьми і сідницями, тощо. Тут необхідно виникає суб'єктивний параметр художнього смаку, який принципово не підлягає законодавчому регулюванню. Але говорити про смак з моралістами так само важко, як із замовниками реклами в газеті безкоштовних оголошень.

3. В проекті окремо розглядаються антисемітизм, ксенофобія та українофобія. Ксенофобія та інші фобії скоріше відносяться до медичної термінології (пор. - агорафобія, клаустрофобія, тощо). Чи варто переслідувати людину, яка когось або чогось боїться? Це особисте горе, легкий чи важкий психічний розлад, а не правопорушення. Інша справа — мова ворожнечі, пропаганда дискримінації і насильства щодо певної групи. На це є окрема стаття КК. І буде добре, коли вона врешті почне працювати.Якщо вже розглядати фобії як правопорушення, варто додати: американофобію, германофобію, грузинофобію, русофобію, тощо. Хай мене вибачать представники кількох тисяч інших народів, яких теж хтось неадекватний може злякатись. В попередньому варіанті проекту антисемітизм включав вороже ставлення до арабів; в останній версії його вилучили. То що, в Україні відтепер можна буде ображати арабів? 

4. Щодо обов'язків комісії. До них планується включити: 
- встановлення критеріїв віднесення продукції до такої, що містить пропаганду культу насильства і жорстокості;
- встановлення критеріїв віднесення продукції до такої, що містить порнографічний та еротичний характер.

Отже, крім того, що в країні практично з'являється заборонена Конституцією цензура, поки тільки з правом «не рекомендувати», майже цензори вимагають для себе права самостійно встановлювати межі своїх повноважень. Таким чином ми ризикуємо отримати більш ніж цензорів, оскільки повноваження цензури, де вона є, зазвичай чимось обмежуються. Наприклад, звичайним обивательським здоровим глуздом, хоча б натяк на який мені дуже хотілось побачити в пропонованому документі.

Якщо вирішать визнати непристойним «Декамерон», «Гаргантюа і Пантагрюеля», «Квіти Зла» чи Венеру Мілоську, значить, вони таки будуть визнані непристойними. Який там Генрі Мілер, Захер-Мазох чи Місіма. Казку про Івасика Телесика читали? Там головний герой цілу Бабу Ягу знищив, та ще й спалив стареньку у пічці, як японські мілітаристи більшовика Сергія Лазо. Всього лише за те, що вона збиралась його з'їсти. Звичайно, Івасик мав сам згоріти у пічці, аби не вчити цілі генерації українських дітей насильству і жорстокості. А Кіт у Чоботях? Пропаганда шлюбного аферизму, рейдерського захоплення людожерських замків і, найстрашніше, купанння голим у річці в присутності кота. Або ж перверзія, відома сексологам як пасивний зоовуайєризм (прохання відрізняти від зооексгібіціонізму).

Відтепер пропоновані дітям казкові герої регулярно ходитимуть в школу, але тільки не в ту мракобісну, де вчать на мітлі літати. Будуть жадібно їсти пєрвоє і відмінно вчитись, як колись маленький Ленін. Потім, коли трохи виростуть, сто разів перепишуть від руки статтю Леніна «Партійна організація і партійна література». І підуть різати кривими іржавими ножицями чужі тексти. Друковані на механічній друкарській машинці. Бо за комп'ютер в той чудовий час пускатимуть тільки перевірені кадри.

5. Щодо цілей комісії. Серед них:
- створення спеціалізованої інформаційно-телекомунікаційної системи, накопичення масивів даних щодо продукції, яка суперечить чинному законодавству у сфері захисту суспільної моралі;
- створення архіву та бібліотеки матеріалів, виготовлення і розповсюдження якої суперечить чинному законодавству у сфері захисту суспільної моралі.

Звідси ми можемо здогадатись, кому і де можна буде подивитись на непристойне насильство та насильницьку непристойність після їх повної заборони. Але, оскільки спецпровайдер та спецколекціонер буде один, без перешкод можна буде лише обраним. Хочете щодня дивитись порно з еротикою — вже знаєте, куди звернутись. Цікаво, чи входить до цілей комісії тільки зберігання заборонених творів, чи ще й розповсюдження з навчально-виховною метою? Аби всі моральні люди знали, яку гидоту заборонено до обігу. Також ми можемо здогадатись, що утворення непристойної держмонополії призведе до збільшення цін на ринку та погіршення асортименту продукції. 

Згадайте боротьбу в Києві з нелегальними ігровими автоматами, а заодно – з легальними комп’ютерними клубами, яку очолив автор попередньої версії закону про суспільну мораль Л.Черновецький. Тепер головний засуджувач азартних ігор закликає публікум грати на скачках. В місті з’явились “благодійні” гральні автомати з емблемою КМДА. Причетність до яких Л.Черновецького офіційними речниками заперечується.

Отже, в кращому разі тільки пересічним любителям «полунички» скоро доведеться перейти на гнилі ягідки за завищеними цінами. А в гіршому — отримаємо репресивний орган ленінського типу з безрозмірними самовстановленими повноваженнями. Хто там досі сподівається жити у вільній країні? Поки мовчите, панове, вас теж потихеньку у моральні більшовики запишуть...

 

Продовження статті "Суспільна мораль: 10 заповідей чи 22 статті?" http://maidanua.org/static/mai/1232997194.html

 

Джерело: http://maidan.org.ua/static/mai/1236613188.html