Як вирвати зуби дракону на ім`я НЕК
Бюджетне фінансування НЕКу - ахілесова п`ята діяльності цієї установи. Чи продовжуватимуть свою аморальну боротьбу за мораль члени комісії, залишившись без грошей платників податків? Продовження дискусії.
Довкола Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі розмов у культурному середовищі більше, ніж вона на те заслуговує. Зокрема, нова хвиля дискусій виникла після оголошеного примирення «моралістів» та письменника Олеся Уляненка.
Голова НЕК Василь Костицький звітує про успіхи комісії з часів свого керівництва, при цьому відзначаючи та нарікаючи: «Нові акценти діяльності НЕК сприймаються не всіма представниками суспільства». Ваш автор - один із них. Але моє неприйняття тих, хто вважає себе відповідальним за мораль, базується не на палкій радикальній ненависті Анатолія Ульянова, що зрозуміло, а на ненависті холодній. Не кожен ненависник НЕК може собі це дозволити. Бо тут треба думати, а думати є про що.
Наприклад, у цій же заяві Василь Костицький по-батьківськи сварить Вінницьку правозахисну групу, координатори якої дозволили собі звинуватити НЕК у непрофесійності. Я теж вважаю, що в Нацкомісії сидять у кращому випаду не фахівці своєї справи, у гіршому - дрімучі невігласи. Але пан Костицький - юрист, і ми з вами мусимо це розуміти: кожне наше звинувачення він вимагатиме підтвердити документально.
А як довести документально чиєсь невігластво? Тільки шляхом проведення відповідної атестації. Скажіть, ви вірите, що Василь Костицький та підпорядковані йому експерти НЕК хоч колись пройдуть хоча б якусь атестацію? А якщо НЕК на це піде, хто їх буде атестувати? Літературознавці, культурологи, кінокритики, психіатри?
Отже, я скільки завгодно говоритиму про «невігласів із НЕК» (я навіть казав про це у квітні особисто пану Костицькому), але вони залишаться на своїх місцях. Чому? Уявімо собі таку ситуацію: мене хтось вирішив записати в балетні критики. Спершу я заперечуватиму - мовляв, я ж не знаюся на балеті, не розуміюся на оперному мистецтві і «плаваю» в царині камерної музики. На що мені скажуть: «Старий, яка тобі, на фіг, різниця? Ти будеш отримувати за це зарплату з бюджету! Є штатна одиниця в одній цікавій державній установі. Тобі не конче розбиратися в балеті. Давати експерту оцінку і бути в чомусь компетентним - дві різні речі. Бо це - Україна, старий». І, знаєте, я, мабуть, погоджуся: кожному хочеться відчувати себе великим недоторканим перцем, від чийого рішення дещо залежить, і при цьому отримувати стабільну зарплату. Що набагато краще, ніж зарплата висока, але нерегулярна.
Через те окреслені паном Костицьким «нові акценти діяльності» - це не справжня результативна боротьба за торжество моралі, а резонансний, схожий на радянську політінформацію звіт про заборону одного українського художнього літературного твору, двох українських музичних кліпів та двох американських горор-фільмів. У останньому випадку нікого в НЕК не цікавить, що стрічки прокатувалися з дотриманням УСІХ прийнятих правил гри: на пізніх сеансах, у маленьких залах, із віковими обмеженнями та українським дубляжем. Але й ми не повинні забувати: панів Костицького та Васюника не обходить, що горор - це такий жанр кіномистецтва. Їм не цікаві аргументи кінокритиків та психологів. Бо для них горор у даному випадку - не дискусія, не сутичка світоглядів, а лише засіб погратися в чиновницькі шахи, усунувши з посади Ганну Чміль та посадивши на її місце, в Держкіно, свою людину.
Прикладів подвійної моралі, якою керується Нацкомісія, багато. Наприклад, ваш автор уже не раз зауважував, що «моралісти» НІЯК не відреагували на дії неповнолітньої тоді ще співачки Аліни Гросу, яка в лютому цього року, майже одночасно з появою в книгарнях «небезпечного» роману Уляненка, вийшла до людей у образі садомазо-леді. Лише через два місяці там спромоглися - ні, не дати оцінку, а зібрати інформацію про цей випадок. Тоді як «аморальний» Анатолій Ульянов як раз вимагав від дівчини-підлітка пояснень її дій і, до речі, не отримав їх.
Отже, діяльність Нацкомісії - це цензура, проти якої виступають нормальні люди, «нові акценти діяльності» чи звичайні апаратні ігри?
Зрозумівши весь розклад холодним розумом, активність НЕК навряд чи можна сприймати як компетентну боротьбу за нашу з вами мораль. Чому, коли Янукович робить неправильні наголоси в прізвищах письменників, нам смішно і таке відео викладається в інтернеті, а коли якусь ідіотську оцінку художньому твору дають такі ж самі далекі від культури люди з НЕК, нам стає страшно? Чим Василь Костицький за підходями відрізняється від Віктора Януковича чи, наприклад, Миколи Томенка? Свого часу політик порадив ввести гурт «Ґринджоли» до складу претендентів на участь у «Євробаченні» у 2005 році, і, як кажуть, сам не чекав, що банальну рекомендацію його, високопосадовця, чиновники негайно сприймуть як пряму вказівку.
Якщо рекомендації чиновників базуються на їхніх персональних уявленнях про культуру, а не на здоровому глузді, чому ж тоді грамотні культурні люди бояться чи хоча б стережуться НЕК та вважають їхні висновки чимось серйозним?
Причому означений страх має досить дивні прояви: одні лякають, інші бояться, а треті - судяться з першими. На НЕК людям із холодним розумом треба плювати з Лаврської дзвіниці, бо їхні рішення - рекомендації невідомих, нічого не значущих державних службовців, котрі мають малесеньку владу, а не думка тих, хто є для культурних людей справжнім моральним авторитетом.
Здається, попередніми абзацами я відповів Олексієві Радинському на його цілком слушну вимогу скасувати Національну комісію з питань захисту суспільної моралі як інституцію. Підтримуючи Радинського, я одночасно розумію: це неможливо. Хоча б тому, що будь-які погані справи в більшості випадків робляться під виглядом добрих намірів. Скажімо, Остап Бендер прикривав діяльність «Союзу Меча і Орала» необхідністю допомагати безпритульним дітям, а насправді, за виразом Гліба Жеглова, «с большим успехом бомбил фраеров в различных культурных учреждениях». Признаюся чесно: я теж за те, аби суспільство наше було моральним. І кожен з нас - за це. Тому будь-яка вимога скасувати НЕК, хоч сто разів справедлива, неможлива, бо НЕК міцно стоїть на трьох основних китах:
1. Юридичній освіті Василя Костицького, яка допоможе йому загнати на слизьке будь-якого діяча культури. Це мало місце в «справі Уляненко проти НЕК», коли в результаті тривалих та виснажливих перенесень слухання виявилося простіше домовитися і назвати один одного переможеним, ніж юридично довести невігластво експертів Нацкомісії. Студент хоч раз за історію вищої освіти довів, що викладач не правий? Отож.
2. Справді низькому рівню суспільної моралі в Україні, який спричинює високий рівень тотального невігластва. Що дозволяє НЕК безкарно звинувачувати книги-фільми-картини-музику-фотографії в зростанні злочинності, наркоманії, проституції: експертам ніхто не заперечить. Бо звинуватити «Пилку» чи рекламу жіночої білизни в тому, що бомж напав на перехожого і відкусив йому шматочок вуха, а дитина алкоголічки живе в підвалі і нюхає клей, дуже просто. Тим же, хто виступає проти рішень НЕК, завжди можна закинути аморальність, і суспільство це з`їсть. Навіть не поцікавившись, скільки книжок прочитує за місяць та сама Аліна Гросу, що надихнуло неповнолітню вдягнути на себе шкіряні обладунки, і взагалі - що читають, дивляться та слухають неблагополучні батьки та їхні діти.
3. Бюджетному фінансуванні некомпетентної діяльності Національної комісії з питань захисту суспільної моралі.
Але в той же час я розумію і шанованого мною Юрія Макарова, який досить несподівано заступився за НЕК . Суджу, знову ж таки, по собі: свою холодну ненависть до так званих «моралістів» я готовий трансформувати у те, що НЕК вийде винною в епідемії грипу, світовій економічній кризі, вбивстві принцеси Діани, відсутності в Україні власного кіновиробництва, обранні Черновецького мером Києва - словом, на доморощених моралістів не тільки я готовий повісити всі смертні гріхи, особисті неприємності та проблеми соціального розвитку України. Причому зроблю це так само легко і безпідставно, як «воїни Костицького» виносять вироки книжкам та фільмам. І погоджуюся з Макаровим: чинитиму навряд чи правильно, хоча це й відобразить мою оцінку діяльності Нацкомісії.
Але як же помирити Василя Костицького, Олексія Радинського, Анатолія Ульянова, Юрія Макарова і заодно - самому змиритися з існуванням та діяльністю Національної комісії з питань захисту суспільної моралі? Щоб і Костицький боровся за мораль, якщо вже все, що не в Верховній Раді, йому так болить, і Радинський не вимагав скасувати НЕК, і Макаров не бідкався, що Нацкомісію заклювали, і сайт Ульянова відновив роботу. Думаю, вихід лише один: прибрати одного з китів із фундаменту НЕК. Але - якого?
Поміняти голову «моральної комісії»? А що зміниться від того, що Василя Васильовича поміняють, наприклад, на Павла Михайловича Мовчана? Підвищувати загальний освітній, соціальний, культурний, а заодно - і моральний рівень суспільства? Надто відповідально, витратно, громіздко та ефемерно: адже це хтось повинен робити. Причому - той, кому ми довіряємо. Лишається бюджетне фінансування. Ось вона, голка, на кінчику якої - смерть Кощія! Ось вони - зуби дракона, які дають йому змогу безкарно кусатися!
Коли йдеться про витрати бюджетних коштів, кожен із нас має право голосу. З одного боку, моє виховання не дозволяє рахувати чужі гроші. Навіть не знаю, скільки в дружини в гаманці. З іншого боку, як платник єдиного та інших податків я наповнюю державний бюджет. Отже, у коштах, закладених на утримання НЕК, десь крутиться і моя копійка. А я як платник податків не хочу, аби з моїх грошей утримувалася організація, некомпетентність якої, сподіваюся, буде колись доведена на ділі. Краще вже вчителям віддати, бібліотекарям, медикам. З рештою, якщо ми вже впевнені, як один із персонажів Сергія Притули в «Файній Юкрайні», що, цитата, «Влада - краде!», то нехай ці гроші краще за звичкою вкрадуть, аніж пустять на фінансування НЕК.
Натомість я не вимагаю розігнати Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі. Якщо її позбавлять бюджетних грошей, «моралісти» під орудою пана Костицького цілком можуть і -головне - мають право існувати і робити будь-які експертні висновки, фінансуючись за рахунок недержавних організацій: міжнародних фондів, грантів, особистих фондів політиків, спортсменів, банкірів чи когось іще, кому болить захист суспільної моралі. «Фонд братів Кличків», «Фонд Арсенія Яценюка», «Фонд Леоніда Черновецького», ви готові фінансувати Нацкомісію?
Якщо НЕК - борці за торжество моралі, ідею та компетентний конструктивний діалог, а не за посади, чиновницькі рокіровки, шарові бюджетні гроші та умовну владу щось забороняти, якщо вони - такі собі «воїни Світла», свої «світлі» ідеї та принципи порядні джедаї повинні відстоювати від свого власного імені. Ну, ще від імені мецената, якого повинні знайти, коли їхнє діло - праве.
Але щойно ця організація втратить бюджетне фінансування, дракон на ім`я НЕК, якого тепер всі чомусь бояться, втратить зуби. І полум'я, вивержене ним, нікого та нічого не палитиме. Навіть знайшовши небюджетне фінансування, Нацкомісія з моралі відразу зафіксує різкий спад своєї активності. Будь-які висновки реально набудуть рекомендаційного характеру. Культурологи почнуть зважати на НЕК і радитися з нею. Честь і хвала тим, хто сьогодні входить до Нацкомісії без оплати свого часу: ці люди, мабуть, справді щирі в своїй боротьбі за мораль. Проте в разі позбавлення НЕК бюджетного фінансування навряд чи навіть із теперішніх «безкоштовних» членів комісії там лишиться половина.
Думаю, захищати нашу суспільну мораль від імені тієї влади, яка в нас тепер є, від імені цих народних депутатів, цих політиків та цього уряду, які в купі репрезентують собою нашу державу, ніхто не має морального права. Коли так, то НЕК просто мусить стати незалежною від бюджету, а значить - від держави структурою. Тоді її ніхто не буде цькувати, ніхто не вимагатиме скасувати, а такі типи, як ваш автор, навіть згодні нормально сприймати.
Ілюстрація - medievism.narod.ru
Андрій Кокотюха , для «Телекритики»
