Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
створенням механізму здійснення права на інформацію;
здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації відповідно до цього Закону є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.
Належність журналіста до друкованого засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації.
1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;
2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;
3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;
4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;
5) переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;
6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;
7) по пред’явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;
8 звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;
9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);
10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;
11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.
1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;
2) подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію;
3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;
4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;
5) представлятися та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;
6) виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин;
7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.
Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов’язків.
Про державну підтримку засобів масової інформації
та соціальний захист журналістів
Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується у своїй роботі.
від 23 березня 2010 року
Про вдосконалення взаємодії
органів внутрішніх справ
із засобами масової інформації
З метою посилення взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації, сприяння журналістам у їх професійній діяльності при висвітленні роботи міліції, удосконалення системи управління та контролю у цій сфері
НАКАЗУЮ:
1. Установити наступні пріоритети у взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації:
– забезпечення надання засобам масової інформації об’єктивної інформації про діяльність міліції шляхом активізації співпраці з редакціями ЗМІ, сприяння журналістам у висвітленні щоденної праці та конкретних здобутків працівників органів внутрішніх справ, окремих органів та підрозділів під час виконання ними своїх службових обов’язків, поліпшення особистої безпеки журналістів;
– розвиток відкритості в діяльності органів внутрішніх справ шляхом забезпечення оперативного реагування на інформаційні запити редакцій засобів масової інформації, надання фахових коментарів щодо резонансних подій та інших суспільно важливих аспектів діяльності органів внутрішніх справ;
– покращання зворотного зв’язку між органами внутрішніх справ і засобами масової інформації шляхом об’єктивної перевірки критичних матеріалів про діяльність міліції, оперативного інформування редакцій про результати таких перевірок та вжиті заходи реагування, упровадження системи заохочення представників ЗМІ за конструктивну критику та об’єктивне висвітлення роботи міліції;
– розширення використання сучасних інформаційних технологій для налагодження взаємовигідних комунікацій між органами внутрішніх справ і редакціями засобів масової інформації, спрощення доступу журналістів до актуальної інформації про діяльність міліції.
2. Координацію інформаційної політики органів внутрішніх справ у сфері взаємодії із засобами масової інформації покласти на відповідні підрозділи зв’язків із громадськістю МВС, ГУМВС, УМВС, помічників начальників міськрайлінорганів по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації.
3. Керівникам структурних підрозділів центрального апарату МВС та підрозділів при МВС України, начальникам головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях містах Києві та Севастополі, на залізницях:
3.1. Забезпечити оперативне інформування відповідних підрозділів зв’язків із громадськістю про найбільш резонансні злочини і події (у телефонному режимі – упродовж півгодини, у письмовому вигляді – упродовж двох годин після надходження відповідної інформації до ОВС, надалі в оперативному режимі – про перебіг розкриття та розслідування відповідних справ) з метою визначення обсягів інформації, яка може бути оприлюднена в межах чинного законодавства, попередження розповсюдження неперевірених та викривлених даних про події.
3.2. При виїзді на місця скоєння резонансних злочинів в обов’язковому порядку залучати фахівців підрозділів по зв’язках з громадськістю ГУМВС, УМВС, міськрайлінорганів для забезпечення відеофотозйомки місць подій з урахуванням технічних і творчих вимог сучасного телебачення.
3.3. З метою недопущення оприлюднення даних про скоєні злочини в обсягах, які можуть зашкодити розкриттю та розслідуванню злочинів, порушити права суб’єктів кримінального процесу, установити, що оперативна інформація про резонансні злочини й події, у тому числі відзняті працівниками підрозділів зв’язків з громадськістю відеоматеріали, надається представникам засобів масової інформації тільки після погодження з керівництвом відповідного ГУМВС, УМВС (у нічний час – з відповідальними від керівництва) та Департаменту зв’язків з громадськістю МВС України.
3.4. У разі скоєння протиправних дій відносно представників засобів масової інформації, інших резонансних подій за їх участю забезпечити негайне прибуття до місць таких подій керівників ГУМВС, УМВС, міськрайлінорганів та відповідних підрозділів по зв’язках з громадськістю з метою здійснення контролю за дотриманням прав журналістів. Терміново доповідати про такі події Міністру внутрішніх справ України.
3.5. З метою попередження фактів ігнорування права журналістів на отримання інформації, створення сприятливих умов для безпеки журналістів під час виконання ними свого професійного обов’язку в місцях проведення масових заходів і надзвичайних подій, надання фахових коментарів та роз’яснень представникам ЗМІ в обов’язковому порядку визначати уповноважену особу з числа керівництва підрозділів для оперативної взаємодії з журналістами безпосередньо в місцях таких подій.
3.6. З метою розширення тематики матеріалів у засобах масової інформації про діяльність міліції, створення умов для безпосереднього ознайомлення представників ЗМІ зі специфікою роботи органів внутрішніх справ залучати журналістів до участі (при дотриманні заходів особистої безпеки) у рейдах, операціях, виїздах на місця подій спільно з оперативно-слідчими групами, спецпідрозділами тощо.
3.7. З метою поліпшення інформаційного та профілактичного впливу матеріалів про діяльність міліції, підготовлених безпосередньо працівниками підрозділів зв’язків з громадськістю, уникати надмірної деталізації щодо методів скоєння злочинів, їх наслідків для потерпілих, а також дотримуватися законодавчих обмежень щодо розголошення інформації про особу. В обов’язковому порядку вказувати в матеріалах для ЗМІ склад злочину, який може інкримінуватися підозрюваним, а також акцентувати увагу на визначених законодавством покараннях за такі злочини.
3.8. З метою спрощення доступу журналістів до відкритої інформації про діяльність міліції, попередження можливості маніпулювання показниками в діяльності міліції постійно підтримувати в актуалізованому стані тематичні рубрики зі статистичними даними та іншими відкритими інформаційними масивами на офіційних веб-сайтах МВС, ГУМВС, УМВС.
3.9. Забезпечити оперативне (не більше трьох діб) опрацювання інформаційних запитів редакцій засобів масової інформації, які надходять з підрозділів зв’язків з громадськістю, щодо надання журналістам відповідних коментарів, довідкових матеріалів, участі в телерадіопрограмах тощо. Негайно інформувати підрозділи зв’язків з громадськістю про надходження таких запитів з редакцій ЗМІ безпосередньо до структурних підрозділів.
3.10. Забезпечити функціонування офіційних веб-сайтів МВС, ГУМВС, УМВС у режимі електронних газет з постійним оновленням рубрик новин, запровадження підрубрик з профілактичними та пізнавальними матеріалами.
3.11. Установити, що перевірка об’єктивності критичних виступів засобів масової інформації щодо неправомірних дій (бездіяльності) працівників міліції здійснюється упродовж 10 днів після надходження відповідного доручення керівництва МВС, ГУМВС, УМВС з подальшим інформуванням редакцій відповідних ЗМІ про результати перевірки та вжиті заходи.
3.12. Оперативно спростовувати розповсюджену засобами масової інформації недостовірну, неточну та упереджену інформацію про діяльність міліції шляхом надання аргументованих відповідей редакціям ЗМІ, оприлюднення таких матеріалів на офіційних веб-сайтах МВС, ГУМВС, УМВС, розповсюдження заяв та повідомлень, проведення брифінгів та прес-конференцій посадових осіб ОВС тощо.
4. Уважати такими, що втратили чинність, розпорядження МВС від 20.12.2006 № 1040, вказівки МВС – від 23.03.2004 № 248, від 20.10.2008 № 18262, від 6.10.2009 №19036.
5. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.
А.В. Могильов, міністр, генерал-майор міліції
- карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
- карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.
- карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
- караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень
- карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,
- карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Стаття 367. Службова недбалість
- карається штрафом від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,
- карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.
